Ще десь у вісімнадцятому віці жив у місті Скалаті молодий коваль. Ніхто не знав, якого він роду і звідки прийшов. Але мав якісь грошенята і збудував собі кузню неподалік від ринку. Кузня була маленька, а коваль великий на зріст і мав велику силу. Повідають, що в якийсь ярмарковий день завели хлопці на людях бійку. То той коваль п'ятьох чи шістьох повикидав на крамарські ятки. Ті мусили просити, щоб поскидав їх, бо не могли самі дати ради.

Коваль робив людям завіси і ретяжі до дверей, ладив замки, робив ключі і з того жив. Але скалатським крамарам то було не до душі, що якийсь зайда перебив їм ґешефті. Чого перебив? Бо продавав він свій товар за таку ціну, яку давали люди. А як приходив хто з багачів, то відмовлявся або загинав високу ціну. Жив бідно, сім'ї не заводив, жартував над крамарями, а ті за те, назвали його Панталахою.

Хтось дав знати, що понад Збручем снують крадькома татарські ватаги. І люди встигли втекти у ліси і вертеби. Вороги спалили злісно село, бо не застали в нім нікого, бісилися, що пропав добрий ясир. Уціліла тільки одна хата під лісом, де проживав один, як палець, столітній дід Остап.

Минула зла година, люди повернулися з лісів у спопеліле село. Хтось забіг до хати діда Остапа, який спокійно, як нічого не було, лежав на печі й читав грубу книжку. Витріщив очі на діда і здивувався, як він залишився живим.

У давні часи збирав князь на ворогів полки. Ходили ратники князеві від хати до хати, кликали за честь і волю свою постояти. Йдуть узброєні з домів мужі і сини. Як вчув про військовий збір син вдовиці Осташко, то просив матір, щоби пустила до герцю з ворогом.

У середу, пораненько, за військом тупіт стих, темна хмара встала, а вдовиця благала сонця і зорі, щоб син живий повернув.

Пробіг час. Одної неділі надвечір побідно вернулися полки з битви. Чекала мати сина... Виглядала і день, і два, та він не приходив. Пішла вдовиця до князя, впала єму до ніг:

- Князю великий, позволь слово мовити.

- Кажи, чесна жоно.

- Пішов з тобом син мій, Осташко, мій одинак. Без него мені так тяжко. Чому син додому не йде? Чи, може, він службу несе? Чи взяв собі за жіночку в чистім полі могилочку?

Жив за Австрії у місті Скалаті майстер Фукс. Чи то німець, чи австріяк. Сухий, як тріска, але майстер добрий. З братом рідним поставили в місті електричну машину. Давали світло до шпиталю і установ. Мали за то великі гроші.

Надумав якось Фукс збудувати паровий млин в селі Остап'є, коло фільварку. Не вистарчило грошей, то взяв в орендарі городницького дуку Юзефа Бортніка.

Святили місце і заклали фундамент млина, та й камінь вже звозили докупи і всі матеріали, які треба.

Люди роблять, млин росте, а Фукс вже робить паровий мотор. Бракнуло йому міді до чогось там, і поїхав в один день до Тернополя. Зайшов до знайомого лихваря Мошка. Той здоровив майстра і проводив до хати. По питаннях про здоров'я, погоду, про ціни перейшов до потреби гостя.

Випадкова стаття

  • Юзва Жанна Андріївна
    (у заміжжі – Яськів; 29.05.1955р., с.Супранівка Підволочиського р-ну ) – педагог, письменниця. Член Національна спілка письменників України (2003р.).…
    12/05/2011 - 07:18
  • Гунька Нестор Никодимович
    (16.03.1932р., с. Токи Підволочиського р-ну – 07.10.2002р., м. Івано-Франківськ) – гірничий інженер-геолог. Доктор геологічно-мінеральних наук, професор. Закінчив Львівський…
    23/06/2011 - 08:10

Контакти