З болотистих сіножатей, званих збручами, із безодні Зелена Криниця, що на околиці Щаснівки, виплила річка Збруч. 

...Ой багато дива, а то й горя бачила на довгім віку Зелена Криниця. Бо ж проходили біля неї і болючі людям стежки Чорного татарського шляху. Скільки не кривдили, не толочили криницю ворожі навали, а вона разом з людьми оживала і заквітчувалася ярою Зеленню. 

Збили кіньми Зелену Криницю ватаги хана Батия. І загнівалася вона на злих вороженьків. Коли ж із спалених сіл Волині поверталася та дика орда, то зупинилася знову коло тої Безодні. Висохла вона, віддала воду рідній землиці, ледь сльозила у своїм горі. 

- Не дам ворогові води, - прошептала квітам безодня. Розлючений хан кричав на все горло:

- Засипати криницю землею, затоптати кіньми, щоб і сліду не стало.

Колись давно вздовж Медоборів ятрився Чорний шлях. І називався він так, бо гнали ним татари нарід у неволю.

У затишній долині коло Леськової Скали зробили вороги великий паркан з дерев'яних брусів і заганяли туди на ніч ясир. А називалося те місце забором.

Довгі роки той перегінний татарський стан служив ворогам і проклятий був у народі. Муляв всіх, як кістка в горлі.

 Аж одного разу вночі налетіли козаки, вирізали охоронців і визволили всіх полонених. А щоб і сліду ворожого не стало, звеліли людям розібрати той забор і спалити. Більше татари тут зупинок своїх не робили.

Жили собі в селі Полупанівці бідаки чорні Тодошко і Настя. Вік прожили бездітними, день і ніч робили тяжко, а статків ніяких не мали.

Раз поїхали обоє в Збараж з просом і гречкою на торги. І добре вторгували. Вертають додому раді-раденькі, і впросив Тодошко жінку заїхати до корчми "Веселої". Чи довго був, чи ні, але вийшов відти Тодошко таки веселенький. Гейкнув на коні, і потягнулися додому. Від'їхали пару метрів, і зачав хлоп пісні співати та хвалитися розумом. Настя вже його і лупить по крижах, але ніц не помогло. Тим часом кобилиці сухі, як терлиці, звернули з дороги у фосу і скубали вигорілі корінці трави.

Старші віком мешканці села, зійшовшись зимовими вечорами, любили часто розповідати цікаві перекази. Один із таких переказів,що торкався минулого села Кошляки,глибоко запав у пам'ять автора цієї статі. У переказі говорилося, що в сіру давнину, правдоподібно за княжих часів, на розлогих  полях Кошляк стояла стара будівля, криничка, а біля неї в сусідстві мав бути закопаний великий скарб. Якимось чином ніхто в селі ніколи не пробував розшукати цього скарбу. Селяни навіть не дуже цим цікавилися, не зважаючи на те,що часом дехто й виорював цілі старі цегли або її шматки. Чи ця цегла походила зі згаданої будівлі ніхто не міг ні ствердити, ні заперечити. Зелена Криниця — старовинне джерело чистої,здорової та холодної води, якій часто приписували значення цілющої сили.

         На початку червня 1649 р. на Збаражчині кружляли чутки, що наближається козацьке військо на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. Селяни стрічали ту вістку з радістю, сподіваючись полегші для себе, а пани були вельми пригноблені й стягались до Збаразького замку, щоб там урятуватися від козаків.

         У той саме час одного ранку, біля Зеленої Криниці, що досьогодні знаходиться на селянському полі села Кошляк, сиділа    19-річна дівчина гарної вроди й з тривогою поглядала на лісову стежку. Усю місцевість покривали тоді великі ліси.

Випадкова стаття

  • Рибак Тимофій-Теофан Іванович
    (09.03.1932р., с.Староміщина, нині Підволочиського р-ну – 15.01.2019р., м. Тернопіль) – вчений, педагог, літератор, громадський діяч. Доктор технічних наук,…
    23/06/2011 - 05:20 Read more >>
  • Малюца Антін Іванович
     (02.02.1908р., с. Токи, нині Підволочиського р-ну Тернопільської обл. – 17.06.1970р., м. Нью-Йорк, США) – живописець, графік, мистецтвознавець. Брат …
    29/04/2011 - 09:15 Read more >>

Контакти