Вступає до Вищого Музичного Інституту ім. Лисенка у Львові, відділ диреґентури і оркестрації (нині Львівська національна музична академія ім М. Лисенка) та Мистецькій Школі (відділ малярства, у проф. Осінчука), яку закінчив у 1942 році. Ще студентом познайомився з бандуристом Костем Місевичем в якого навчився майстерності виготовлення бандур та гри на бандурі. При Народному домі у с. Нове Село керував гуртком бандуристів, а у «Просвіті» був диригентом хору. З допомогою Місевича виготовив собі бандуру і з нею концертував з відомими бандуристами Ю. Сінгалевичем, С. Ганушевським, З. Штокалком, С. Ластовичем, В. Юркевичем. У 1943 році у складі ансамблю грав на з’їзді бандуристів, який проходив у м.Львові.
Від 1944 - вояк-бандурист УПА. Брав, разом з братом, Антіном участь у проголошенні утворення Української головної визвольної ради (УГВР) і заприсяження воїнів УПА генералом Романом Шухевичем-Чупринкою.
1945 переїжджає до Баварії де одружується з Ярославою Демків. Там він невдовзі дістає звання магістра фармації. 1945-1947 виступав як соліст-бандурист в Австрії; у м. Мюнхен (Німеччина) видав 1-й співаник українських повстанських пісень. 1947 емігрував до США (м. Баффало), включається в суспільне життя української громади, продовжує концертну діяльність, навчає мистецтву гри на бандурі, керує хорами, виготовляє бандури.
Помер Степан Малюца 11 квітня 1991 року, похований на цвинтарі Покрова Пресвятої Богородиці в м. Клівленді, США.